27 серпня 2020
Відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України під час дії особливого періоду за військовослужбовцями (як мобілізованими, так і контрактниками) зберігається місце роботи та середня заробітна плата. А відповідно до ст. 9 ЗУ «Про відпустки» час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку.
Тому після звільнення з військової служби особа, яка повертається на роботу, має право на відпустку, яка не була використана на «цивільній» роботі за весь період військової служби.
Проте ЗУ «Про відпустки» встановлює обмеження загальної тривалості щорічної та додаткових відпусток, а саме: 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, ─ 69 календарних днів. Це стосується одного року роботи.
Як пояснює Мінсоціальної політики України, таке обмеження не стосується випадку, коли працівник використовує відпустки, накопичені за попередні роки (посилання №3). Тому варто писати заяву роботодавцеві про використання відпусток, які накопичилися за час перебування працівника на військовій службі (бажано в 2 примірниках із реєстрацією на підприємстві (в установі чи організації).
Водночас законодавство не передбачає будь-яких обмежень щодо строку використання щорічної відпустки (на відміну від додаткової соціальної відпустки для УБД, яка може бути використана лише впродовж року). У випадку звільнення працівника роботодавець зобов’язаний виплатити компенсацію за усі невикористані дні щорічної відпустки (незалежно від підстав звільнення працівника).
Джерела:
Кодекс законів про працю України
Закон України «Про відпустки»
Лист Міністерства соціальної політики України від 08.07.2019 р. N 793/0/204-19
