3 серпня 2020
Аналізуємо Постанову Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 480/1449/18.
Позивач оскаржував своє звільнення з роботи (оскільки під тиском відповідача змушений був написати заяву про звільнення у зв`язку з укладенням контракту на проходження військової служби) в особливий період, коли на нього поширювалися державні гарантії щодо збереження місця роботи та середнього заробітку відповідно до статті 119 КЗпП України. Суд першої інстанції частково задовольнив вимоги позивача, проте апеляційний суд ухвалив нове рішення, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог. При цьому апеляційний суд вказав на відсутність поважних причин пропуску місячного строку для звернення до суду (такий строк встановлено законом для трудових спорів).
Верховний Суд вказав на дію гарантій, передбачених ст. 119 КЗпП України в умовах особливого періоду на час існування спору (оскільки на час підписання контракту позивачем вже набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України). Також Верховний Суд надав оцінку рішенню апеляційного суду, яке ґрунтувалося на пропущенні позивачем законного строку для звернення до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Позивач отримав трудову книжку у січні 2017 року, в тому ж місяці звернувся до окружного адміністративного суду. Коли дізнався про відмову у відкритті провадження, звернувся до належного суду за захистом своїх прав, але відбулося це вже у 2018 році, оскільки ніяких матеріалів за адресою реєстрації не отримував, а сам перебував безпосередньо в зоні проведення АТО.
Верховний Суд погоджується з тим, що звернення до іншого суду з порушенням правил юрисдикції не є безумовною підставою для визначення, що строк звернення до належного суду пропущено з поважних причин. Проте трудове законодавство України не містить вичерпного переліку підстав, які можливо визнати як поважні при пропуску строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.
Виходячи з наведеного, Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, залишивши чинним рішення суду першої інстанції, яким позивача було поновлено на роботі та передбачено виплату заробітної плати за весь час вимушеного прогулу.
Джерело: постанова Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 480/1449/18
