13 грудня 2022 року Верховна Рада України в цілому підтримала законопроєкт № 8271 від 8 грудня 2022 року. Підвищення відповідального ставлення до військової служби, та ще й в умовах воєнного стану (а саме таку мету декларує законопроєкт), викликає лише схвалення. Однак зміни, запропоновані для досягнення цієї мети, відверто репресивні та несправедливі. На глибоке переконання військової та правозахисної спільноти, цей законопроєкт погіршує право військових на судовий захист та обмежує суддів у врахуванні всіх обставин під час винесення обвинувального вироку у справах щодо військових злочинів, що є порушенням принципу верховенства права, а також рівності перед законом та судом та дискримінує військових за професійним статусом.
Закликаємо Президента накласти вето та повернути для повторного розгляду до Верховної Ради України законопроєкт “Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці” № 8271 від 8 грудня 2022 року із наступними пропозиціями:
1) виключити з тексту законопроєкту пропозиції змін до статтей 69 та 75 Кримінального Кодексу України:
цими пропозиціями проєкт забороняє судам застосовувати більш м’яке покарання, ніж визначено санкцією статті, та звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку військових злочинів (невиконання наказу, погрози або насильства щодо начальника та деяких інших). Суд більше не зможе зважати ні на вік, наявні захворювання чи поранення, або обставини, що змусили військового вчинити те чи інше діяння. Причому особи, які вчинили вбивство чи інший тяжкий злочин, мають право на врахування пом’якшуючих обставин під час призначення покарання. У військовослужбовців це право пропонують забрати, що порушує принцип справедливості та навіть розумності.
Безперечно, люди, що вчиняють військові злочини, наражають свій підрозділ на небезпеку і мають нести передбачену законом кримінальну відповідальність. Однак необхідність покарання не може виправдати загальне позбавлення права на справедливий суд для всіх громадян та врахування судом всіх індивідуальних обставин справи. Пропоновані законопроєктом норми також порушують положення статті 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Запровадження таких винятків в Загальній частині Кримінального кодексу України, яка застосовується до всіх кримінальних правопорушень з Особливої частини, має бути ретельно продумана і обґрунтована. Адже в іншому випадку стає незрозумілим, чому одні особи, які вчинили певні кримінальні правопорушення, можуть розраховувати на застосування до них сприятливих для них норм і інститутів кримінального права, а інші особи, які вчинили інші, але співставні за своєю тяжкістю кримінальні правопорушення, на таку можливість розраховувати не можуть.
2) вдосконалити процедуру огляду військовозобов’язаних та резервістів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції представниками Військової служби правопорядку (ВСП) та інших уповноважених осіб:
Погоджуючись із доцільністю такого огляду і його легітимною метою, зауважуємо, що чіткі правила такого огляду та вимоги щодо професійної кваліфікації представників ВСП, методів якими буде проводитись огляд та встановити факт сп’яніння, відсутні в проєкті. Проєкт також не містить винятків щодо неможливості огляду на предмет перебування під впливом медпрепаратів осіб, які перебувають на лікуванні або повернулися з госпіталю і вживають спеціальні ліки за призначенням. Таке виключення необхідне, враховуючи велику кількість серед чинних військовослужбовців обмежено придатних осіб, а також військових, які повертаються до військових частин (для подальшого проходження військово-лікарської комісії, переведення або звільнення) після військового шпиталю та мають вживати ліки, щоб не допустити погіршення стану здоров`я. Відсутність будь-яких запобіжників у законі щодо огляду таких людей створює ризик вжиття заходів дисциплінарної відповідальності до осіб, які зазнали ушкоджень здоров’я внаслідок самовідданого захисту цілісності та незалежності України. Недостатня урегульованість процедури огляду в законодавстві і застосування відповідних санкцій може призвести також до зловживань та порушень прав особи, яка піддається огляду.
3) усунути суперечності у регулюванні адміністративно-правової відповідальності осіб, які вчинили військові адміністративні правопорушення:
У чинній редакції проєкт розбалансовує норми Кодексу України про адміністративні правопорушення України (КУпАП), що може призвести до неможливості притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності в умовах воєнного стану. Наприклад, проєкт пропонує виключити період воєнного стану, із норми 172–10 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) (відмова від виконання законних вимог командира), 172–13 (зловживання владою з боку службової особи) та деяких інших норм.
Технічно це суперечить меті проєкту, адже спеціальних норм, які підлягали б застосуванню у воєнний стан не запропоновано, а виключення періоду воєнного стану із чинних частин статей КУпАП, які містять кваліфікуючу ознаку “вчинення в умовах особливого періоду”, не дозволяє застосовувати такі норми до закінчення воєнного стану. Зауважимо, наявність воєнного стану не скасовує особливого періоду, який в Україні розпочався з 2014 року.
А відсутність законної відповідальності за вчинене порушення матиме негативний вплив на морально-психологічний стан підрозділу, у якому таке порушення було вчинено.
Крім того, посилення відповідальності в деяких санкціях створює значний дисбаланс між тяжкістю вчиненого порушення та санкціями, які за нього передбачені.
За невиконання наказу командира встановлена як адміністративна, так і кримінальна відповідальність. Статтею 172–10 КУпАП передбачено, що військовослужбовець повинен нести відповідальність за відмову від виконання законних вимог командира (начальника). Відповідальність за таке порушення, вчинене в умовах особливого періоду, у редакції проєкту передбачає від 8500 до 17000 грн штрафу або відповідальність у вигляді арешту з утриманням на гауптвахті на строк від 10 до 15 діб. В той час як невиконання наказу, вчинене військовим навіть з необережності (за відсутності ознак непокори) проєкт пропонує карати позбавленням волі на строк від 5 до 8 років позбавлення волі (причому суд матиме можливість лише призначити реальне покарання без можливості вийти за нижню межу цієї санкції з урахуванням запропонованих змін до Загальної частини Кримінального кодексу України).
Тобто необхідно збалансувати відповідальність за тяжкість вчиненого порушення (адміністративну та кримінальну) у статтях 172-10 КУпАП та ст. 403 Кримінального кодексу України.
Виключення зі статті 172-10 КУпАП періоду воєнного стану може призвести до криміналізації покарання, коли військовослужбовця притягуватимуть до кримінальної відповідальності за відмову від виконання законного наказу командира, який не впливає на службові (бойові) завдання (наприклад, щодо зовнішнього вигляду військовослужбовця).
Тому необхідно доповнити статтю 172-10 КУпАП окремою частиною, яка передбачатиме відповідальність військового за діяння, вчинене в умовах воєнного стану в рамках адміністративної, проте не кримінальної відповідальності для забезпечення принципу співмірності покарання.
Також необхідно передбачити можливість адміністративно-правового покарання за вчинення самовільного залишення частини (стаття 172-11 КУпАП), зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем (стаття 172-13 КУпАП). Виключення з цих статей періоду воєнного стану призведе або до відсутності застосування судом адміністративно-правових санкцій, або ж до криміналізації діянь, які містять лише суспільну шкідливість, проте не небезпеку (наприклад, у випадку кількагодинної відсутності військового у частині через запізнення з госпіталю або відпустки за сімейними обставинами).
До того ж проєкт пропонує посилити кримінальну відповідальність за невиконання наказу в умовах воєнного стану чи бойової обстановки (ст. 403 Кримінального кодексу України). Невиконання наказу має тонку межу із неповним/несвоєчасним виконанням наказу, про що військовий має з огляду на об’єктивні обставини своєчасно поінформувати командира, користуючись правом, яке надано йому відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Військовослужбовці користуються відповідним правом, якщо їм віддано злочинний наказ чи наказ, який неможливо реалізувати з огляду на об’єктивні причини, зокрема через відсутність належного озброєння або засобів індивідуального захисту, що робить виконання наказу неможливим.
Наприклад, у ситуації, коли після двох неуспішних атак з одними автоматами та втрати половини особового складу військовослужбовці відмовились виконувати наказ про штурм. Законопроєкт створює ризик посилення спроб притягнення до відповідальності військових, які реалізують своє право, встановлене Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України (п. 37).
Головний ризик цього законопроєкту – запропоновані зміни матимуть негативний вплив на мотивацію військовослужбовців, що в умовах проведення загальної мобілізації не сприятимуть добровільному вступу людини на військову службу в кризовий для держави час.
Проєкт посилює відповідальність за невиконання наказу та деякі інші військові правопорушення, проте для системного вирішення проблеми варто впливати на її причини, а не лише посилювати відповідальність, зокрема потрібно підвищувати зацікавленість і мотивацію до служби через її покращення: належне визначення порядку надання медичної допомоги, відпусток тощо.
Якщо бажаєте надіслати власне звернення – можете скористатися цим зразком
Немає додаткових матеріалів за цією темою