Юридична Сотня допомогла 57 000 захисників України

Підтримати проєкт

Номер гарячої лінії:  0 800 308 100

Право на медичне обслуговування у військових закладах охорони здоров’я для звільнених учасників бойових дій (№ 4260 від 23.10.2020)

ЗАКОНОПРОЄКТ № 4260 від 23.10.2020 (основний)

Проєкт закону про внесення змін до Закону України “Про внесення зміни до статті 11 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (щодо надання медичної допомоги демобілізованим чи звільненим у запас військовослужбовцям, які брали участь в АТО/ООС та отримали статус учасника бойових дій)

Ініціатор законопроєкту: Остапенко Анатолій Дмитрович.

СУТЬ ЗАКОНОПРОЄКТУ: розширити коло осіб, які мають право на медичне обслуговування в закладах Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, а саме надати таке право демобілізованим чи звільненим у запас військовослужбовцям, які брали участь в АТО/ООС та отримали статус учасника бойових дій.

ЗМІНИ, ЩО ПРОПОНУЮТЬСЯ

Абзац 2 частини 2 статті 11 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” викласти в редакції так, щоб:

  • право на медичне обслуговування в закладах Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів також отримали демобілізовані чи звільнені в запас військовослужбовці, які брали участь в АТО/ООС та отримали статус учасника бойових дій;
  • члени сімей військовослужбовців та осіб, визначених у цьому абзаці, мали таке право лише за умови відсутності за їхнім місцем проживання закладів охорони здоров’я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання (в абз. 2 ч. 2 ст. 11 вказаного Закону йдеться про членів сімей військовослужбовців та осіб, звільнених у запас або у відставку, а також військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби або постраждали в полоні в ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних операціях із підтримання миру й безпеки, якщо ці особи прослужили в Збройних силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях та правоохоронних органах не менш як 20 календарних років).

ВИСНОВКИ ДО ЗАКОНОПРОЄКТУ

Позитив: створити умови, за яких звільнені учасники бойових дій матимуть право на лікування за участі висококваліфікованих спеціалістів у галузі військової медицини та високоспеціалізованого медичного обладнання, зокрема хірургічного, яким забезпечені лише військові шпиталі, що підпорядковані Міністерству оборони України.

Негатив: 

  • у назві законопроєкту допущено помилку, адже відповідно до неї зміни потрібно вносити не до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, а до Закону України “Про внесення зміни до статті 11 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, що не відповідає змісту всіх супровідних документів проєкту;
  • здійснюється звуження прав на медичне обслуговування у військових закладах охорони здоров’я членів сімей зазначених в абз. 2 ч. 2 ст. 11 Закону військовослужбовців, адже уточнюється, що вони зможуть реалізувати його лише за умови відсутності за їхнім місцем проживання закладів охорони здоров’я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання (наразі таке обмеження діє лише для членів сімей чинних військовослужбовців незалежно від їхньої вислуги років);
  • у загальній характеристиці та основних положеннях проєкту, що містяться в пояснювальній записці, указано, що демобілізовані чи звільнені учасники бойових дій матимуть таке право лише під час дії карантину, уведеного Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами й доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку. Проте ні порівняльна таблиця, ні проєкт закону такої вказівки не мають;
  • у пояснювальній записці вказано, що наразі “право на отримання такої допомоги після демобілізації надається за умов отримання статусу учасника бойових дій чи інвалідності I – II ступеня, процес отримання яких триває 6 – 12 місяців.” Варто звернути увагу, що автор проєкту сам собі суперечить, указуючи, що таке право наразі все ж мають учасники бойових дій. До того ж це суперечить чинним нормативно-правовим актам, адже такі особи насправді не мають права на медичне обслуговування у відповідних закладах охорони здоров’я;
  • автором законопроєкту вказано, що “реалізація положень законопроєкту під час його практичного застосування після його прийняття не впливатиме на видаткову частину Державного або місцевих бюджетів”, проте із цим важко погодитись, адже в разі реалізації цих положень фінансування лікування вказаних осіб здійснюватиметься саме коштом МОУ або ж інших військових формувань, яким підпорядковуються ці заклади охорони здоров’я, а отже, є потреба в перерозподілі бюджетних коштів.

Рекомендація Юридичної сотні: доопрацювати.

Довідково: усі особи, які мають право на медичне обслуговування у військових закладах охорони здоров’я після звільнення зі служби, визначені в ст. 5 Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”. Ідеться про громадян України, які:

 

  • бездоганно прослужили на військовій службі, в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга в календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД;

 

2) особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов’язаних із виконанням обов’язків військової служби, служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в АТО/ООС, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, чи при виконанні службових обов’язків по охороні громадського порядку, боротьбі зі злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

3) особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, набутого  в період проходження військової служби й служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, і які мають вислугу військової служби й служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України 20 років і більше;

4) військові пенсіонери, нагороджені медаллю “Ветеран Збройних Сил СРСР” за законодавством колишнього Союзу РСР;

5) бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні й звільнені з військової служби у зв’язку з реформуванням Збройних сил України.