[tm_pb_section admin_label=”section”][tm_pb_row admin_label=”row”][tm_pb_column type=”2_3″][tm_pb_text admin_label=”Text” text_orientation=”left” use_border_color=”off” border_color=”#ffffff” border_style=”solid”]
Повна назва проєкту: “Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо особливостей застосування запобіжних заходів за вчинення злочинів проти основ національної та громадської безпеки)”
Номер і дата реєстрації: № 5505 від 18.05.2021.
Ініціатор: Савчук Оксана Василівна (не входить до складу будь-якої фракції).
Мета проєкту: визначення запобіжних заходів в контексті злочинів проти основ національної та громадської безпеки, що повинно запобігти переховуванню підозрюваних, зокрема на території держави-агресора.
Основний зміст: встановити, що особисте зобов’язання, особиста порука, домашній арешт, застава не застосовуються до особи, яка підозрюється або обвинувачується у злочинах, як-от:
Запропоновано у таких випадках до особи застосовувати лише тримання під вартою.
У ч. 5 ст. 176 КПК України було встановлено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 КК України. Проте це положення визнано таким, що не відповідає Конституції України, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 7-р/2019 від 25.06.2019.
КСУ вважає, що тримання під вартою за вмотивованим рішенням слідчого судді, суду мінімізує ризик допущення свавілля, чого неможливо досягти, враховуючи виключно тяжкість злочину та не оцінюючи конкретних обставин справи, реальних причин, що обумовлюють необхідність у триманні особи під вартою, неможливість застосування інших, більш м’яких, запобіжних заходів.
Таке положення такого суперечить практиці ЄСПЛ, де у справі “Корнійчук проти України” від 30 січня 2018 року наголошено, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами влади; обов’язок посадової особи, яка відправляє правосуддя, надавати відповідні та достатні підстави затримання на додаток до наявності обґрунтованої підозри.
[/tm_pb_text][/tm_pb_column][tm_pb_column type=”1_3″][/tm_pb_column][/tm_pb_row][/tm_pb_section]