Судові практики - Юридична Сотня

Рішення Верховного Cуду: встановлення факту проживання однією сім’єю із загиблим військовослужбовцем розглядається в порядку цивільного судочинства

Тривалий час серед юристів тривала суперечка: до якого суду звертатись із заявою про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю із загиблим військовослужбовцем? Важлива чітка відповідь на це питання не лише для юристів та правників: потрібна вона, найперше, для тих, хто проживали із загиблими військовослужбовцями без реєстрації шлюбу, вели з ними спільне господарство, перебували на утриманні. Варто враховувати, шо судовий розгляд будь-якої справи під час воєнного стану, на жаль, досить довготривалий. А від встановлення такого юридичного факту залежить право на одноразову грошову допомогу, статус члена сім’ї загиблого, пенсію в разі втрати годувальника, оформлення спадщини та пільг.

Врешті-решт, Велика Палата Верховного Суду поставила крапку в цій суперечці. 18 січня 2024 року вона ухвалила рішення про те, що юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Тобто, якщо шлюб не зареєстрований, то, щоб оформити одноразову грошову допомогу, статус члена сім’ї загиблого, пенсію в разі втрати годувальника, спадщину тощо, спочатку потрібно отримати рішення суду цивільної юрисдикції про встановлення факту проживання однією сім’єю.

При цьому Верховний Суд наголосив на неефективності різної юрисдикції судів у справах про встановлення юридичного факту (цивільна) та публічно-правових спорів із суб’єктами владних повноважень (адміністративна). Це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника та призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з розглядом одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

У справі, яка розглядалася, позивачка звернулася до Міністерства оборони із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги, як член сім’ї померлого військовослужбовця, смерть якого настала внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби. Свою заяву вона мотивувала тим, що проживала із військовослужбовцем без зареєстрованого шлюбу та наполягала на достатності доказів, які таку обставину підтверджують.

Однак МОУ відмовило у виплаті грошової допомоги, пославшись на відсутність судового рішення про встановлення факту спільного проживання без реєстрації шлюбу з померлим військовослужбовцем, ведення спільного господарства та наявність між ними взаємних прав та обов`язків. Відмову позивачка оскаржила в порядку адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Відмова мотивована тим, що позивачка не підтвердила факту спільного проживання з померлим однією сім`єю, зокрема, ведення спільного побуту та наявності взаємних прав та обов`язків або її перебування на утриманні, а тому суд дійшов висновку, що вона не має права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та позов задовольнив, зобов’язавши Міністерство оборони призначити та виплатити позивачці одноразову грошову допомогу. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позивачка довела факт спільного проживання з померлим, оскільки надано достатньо доказів їх спільного проживання у незареєстрованому шлюбі, а тому вона має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

Переглядаючи рішення попередніх інстанцій Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що комісія Міноборони, відмовляючи позивачці у призначенні ОГД, діяла в межах повноважень та відповідно до вимог закону.

Разом із тим, під час розгляду цієї справи належало вирішити питання, чи можливо встановити факт проживання однією сім’єю без шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги в межах розгляду справи в порядку адміністративного судочинства, та з урахуванням встановлення наявності або відсутності цього факту надати оцінку рішенню суб`єкта владних повноважень, яке прийняте до встановлення судом такого факту.

Велика Палата ВС наголосила, що є два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню в позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Разом із тим, справи про встановлення юридичних фактів у судовому порядку вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Зокрема, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу.

При цьому не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій.

За результатом розгляду справи Велика Палата ВС скасувала постанову апеляційного суду про задоволення позову та залишила в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові, змінивши його мотивувальну частину.

Джерело: Постанова ВП ВС від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21.

Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.11.2022 у справі № 990/23/22

Обставини справи. Позивач — військовослужбовиця, яка з 2018 року проходить військову службу за контрактом. У 2021 році їй була надана соціальна відпустка – по догляду за дитиною. У зв’язку із цим був виданий наказ про увільнення позивача від займаної посади та зарахування в розпорядження командира. Після повернення з відпустки в січні 2022 року їй було присвоєне чергове військове звання.

Позиція позивача

Позивач вимагала визнати протиправним та нечинним дві норми “Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України” (Положення № 1153/2008).

пп. 16 п. 116 — про можливість зарахування в розпорядження військових, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку — за медичними показниками).

Аргументи:

1) суперечить ст. 2 ЗУ “Про відпустки” та ч. 8 ст. 10-1 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, які гарантують збереження місця роботи (посади) під час відпустки по догляду за дитиною;

2) не відповідає Конституції України, адже ст. 106 не надає Президенту України повноваження врегульовувати відносини інакше, ніж передбачають закони про відпустки;

3) має ознаки дискримінації жінок-військовослужбовців, які вибули у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку порівняно із жінками-працівниками інших установ.

пп. 1 п. 64 — про неможливість присвоєння чергового військового звання під час перебування у відпустці по догляду за дитиною.

Аргументи:

1) суперечить п. 48-1 Положення № 1153/2008, який встановлює, що час перебування в такій відпустці зараховується до строку вислуги у військовому званні;

2) “Неможливість врегулювання однієї конкретної сфери суспільних відносин однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному”, — Рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп/199.

На переконання позивача, незалежно від того, що після виходу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку її було призначено на ту ж саму посаду, формулювання норми не дозволяє однозначно стверджувати, що така гарантія в будь-якому випадку буде дотримана, адже її фактично на підставі цього підпункту звільнили із займаної посади.

Крім того, перебуваючи у відпустці, вона була позбавлена можливості отримати чергове військове звання через закріплену в нормі умову, що, фактично, зумовило необхідність перервати відпустку і вийти на роботу задля його отримання.

Позиція відповідача

За змістом Конституції України Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, а відповідно до ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» саме Президент України затверджує, зокрема, положення про порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців.

Ч. 8 ст. 10-1 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” урегульовує виключно питання надання соціальних відпусток, а не питання, пов`язані з проходженням військової служби під час перебування в соціальній відпустці, тому спеціальна норма скасовує дію загальної.

Оскаржувані пункти не порушують прав позивача, оскільки її не було звільнено зі служби, а лише тимчасово увільнено з посади на час перебування у відпустці.

Пункт 64 Положення №1153/2008 жодним чином не врегульовує порядок присвоєння чергового військового звання, тому суперечність відсутня.

Обгрунтування Верховного Суду

Затверджуючи Указом від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, Президент України діяв на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Щодо пп. 16 п. 116:

“Якщо працівник відсутній у зв`язку з хворобою, відрядженням, відпусткою, посада, яку він займає, не є вакантною. Посада, на якій жінка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не є вакантною і прийняття працівників на таку посаду можливе лише за строковим трудовим договором на період до виходу з відпустки для догляду за дитиною основного працівника”, – позиція ВС від 26.06.2019 у справі № 761/20961/17.

На переконання суду, механізм зарахування військовослужбовця, який вибуває в соціальну відпустку, у розпорядження посадової особи з одночасним звільненням з посади суперечить установленій Законом № 504/96-ВР державній гарантії збереження за особою, якій надано соціальну відпустку, місця її роботи (посади) на весь період такої відпустки. Гарантія забезпечується тим, що особа, якій надано відпустку, не підлягає звільненню із займаної нею посади, а тому після закінчення або переривання відпустки повертається до роботи саме на ту посаду, з якої пішла в таку відпустку.

У цьому випадку, по-перше, не закон регулює звільнення військовослужбовця із займаної посади у випадку його вибуття у соціальну відпустку, а підзаконний правовий акт. По-друге, безпосередньо держава встановила гарантію, застосовну для всіх, у формі обов`язкового збереження за особою, яка вибуває в соціальну відпустку, місця роботи (посади), а тому така гарантія не може скасовуватися залежно від сфери суспільних правовідносин, позаяк ставить таких осіб у нерівні умови.

Щодо пп. 1 п. 64

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність суперечностей у цій частині, адже пункт 48-1 Положення №1153/2008 визначає порядок обрахунку строку вислуги у військовому званні, а пункт 64 встановлює застереження щодо моменту присвоєння чергового звання. Тобто відсутні підстави вважати, що вони по-різному регулюють питання порядку присвоєння чергового звання. Зазначені норми мають відмінні предмети регулювання.

Висновок

Зарахування військовослужбовця, який вибуває у соціальну відпустку, у розпорядження посадової особи з одночасним звільненням з посади суперечить установленій законом державній гарантії.

Гарантія збереження на час соціальної відпустки місця роботи (посади) означає, що особа не підлягає звільненню з посади. Більше того, після повернення з такої відпустки вона в обов’язковому порядку приступає до роботи на ту посаду, з якої пішла у відпустку.

Довідково: була подана апеляційна скарга на це рішення, проте вона залишена без задоволення постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2023.

Аналітика судових рішень, винесених за результатом розгляду кримінальних проваджень за статтею 435-1 КК України – Образа честі і гідності військовослужбовця, погроза військовослужбовцю

1. Образа честі і гідності, погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна військовослужбовцю, який здійснює заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф, його близьким родичам чи членам сім’ї – карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Розділ XIX доповнено статтею 435–1 згідно із Законом № 2110-IX від 03.03.2022

Виготовлення та поширення матеріалів, які містять образу честі і гідності, погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна військовослужбовцю, який здійснює заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, його близьким родичам чи членам сім’ї, – карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк. З огляду на судову практику, можемо зробити висновок, що суди схильні до застосування тримання під вартою в якості запобіжного заходу, проте під час призначення покарання може бути застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, призначення покарання шляхом поглинання більш суворим менш суворого або ж затверджено угоду про визнання винуватості. Проте у випадку, якщо образа військовослужбовців поєднана з іншим злочином (запереченням російської агресії чи глорифікацією рф), покарання, як правило, призначається без застосування пом’якшувальних обставин у вигляді та передбачає реальний характер його відбування.

№	Дата рішення№ справи	Посилання	Обставини справи	Мотиви суду	Результат	Примітка
1.	20.02.2023 р. №718/418/23	Посилання на вирок	Встановлено, що громадянином України на своїх сторінках в соціальних мережах виготовлено та поширено відеоматеріали, в яких містяться образливі висловлювання на адресу начальника військового підрозділу та загалом працівників цього підрозділу. Зазначені публікації із образами військовослужбовців набули поширення серед широкого кола суспільства. Так, загальнодоступна група, на сторінці якої ОСОБА_5 систематично поширює виготовлені ним відеозаписи є публічною і налічує понад 4 тисячі учасників, що дозволяє ознайомлюватися із поширеними ним матеріалами необмеженій кількості осіб. Також людина ображала військових, які здійснювали мобілізаційні заходи, записуючи такі образи на відео і поширюючи їх в мережі Інтернет.	Під час досудового розслідування 06.02.2023 року між прокурором та обвинуваченим досягнуто та підписано угоду про визнання винуватості, за змістом якої вони погодили, що ОСОБА_5 за ч.2ст.435-1 КК України понесе покарання з застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді штрафу у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень.	Затвердити угоду від 06.02.2023 року про визнання винуватості.
2.	11.07.2022 р № 308/8031/22	Посилання на вирок	14.04.2022 о 12 год. 00 хв, обвинувачений, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, побачивши військовослужбовицю ЗСУ, яка була одягнена у формений військовий одяг, діючи умисно, почав словесно ображати її честь та гідність та маючи на меті викликати в останньої реальне побоювання за своє життя та посягаючи на її особисту безпеку, як військовослужбовця, почав словесно погрожувати її вбивством, насильством, в результаті чого в жінки були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.		Затвердити угоду про визнання винуватості Обвинуваченого визнати винним … і призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років. На підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання … з випробуванням, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового злочину.	В справі також було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Посилання на ухвалу.
3.	15.03.2023 р № 346/4483/22	Посилання на вирок	Обвинувачений вчинив розповсюдження матеріалів із закликами до насильницького захоплення державної влади, також публічні заклики до проведення незаконного референдуму на ТОТ, поширив матеріали, які містять образу честі і гідності військовослужбовців та матеріали, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії рф.	Обвинувачений, реалізовуючи власний злочинний умисел на глорифікацію учасників збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році, розмістив на особистому телеграм каналі «Херсонская Республика» допис, яким позитивно характеризував військовослужбовців рф.	Визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.109, ч.5 ст. 111-1, ч.2 ст. 435-1, ч.3 ст. 436-2 КК України і призначити покарання:… На підставі ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначити остаточне покарання у виді шести років позбавлення волі з конфіскацією майна.
4.	28.03.2022 р № 204/1807/22 28.03.2022 р. № 204/1805/2 ЄРДР №22022040000000030	Посилання на ухвалу Посилання на ухвалу	… В ході досудового розслідування встановлено, що 20.03.2022 близько 08 год 30 хв гр. ОСОБА_4 , разом з гр. ОСОБА_8 за керівництвом та особистою вказівкою гр. ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , знаходячись на території АЗС м. Павлограда образили честь і гідність, а також вчинили насильницькі дії відносно військовослужбовця Павлоградського району територіальної оборони лейтенанта, який здійснює заходи із забезпечення національної безпеки і оборони. Ці дії також кваліфікуються за ч. 1 ст. 435-1 КК України. Окрім цього, у невстановлений в ході досудового розслідування проміжок часу виник злочинний умисел, спрямований на незаконне носіння, придбання та зберігання вибухових речовин та бойових припасів. У подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 , придбав вибухові речовини та боєприпаси, що відповідно до пояснень експерта є корпусом гранати, а також запалом до нього, які відносяться до вибухових речовин та бойових припасів.		Клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 435-1 КК України задовольнити.	Тримання під вартою В подальшому строк запобіжного заходу було продовжено
5.	01.09.2023 № 554/7915/23	Посилання на ухвалу	СВ Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023170420002357 від 28 серпня 2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 345, ч. ч. 1 і 2 ст. 435-1 КК України. Органами досудового розслідування встановлено, що 19 серпня 2023 року, в м. Полтава, обвинувачений помітив працівників ТЦК та СП під час виконання своїх службових обов`язків, які були одягнені у формений військовий одяг Збройних сил України, та почав знімати останніх на відеокамеру мобільного телефону. В ході розмови з старшим солдатом об`єднаного міського територіального центру комплектації та соціальної підтримки , будучи агресивно налаштованим до військовослужбовців, які здійснюють заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф, обвинувачений не відреагував на зауваження військовослужбовця про те, що здійснювати відеофіксацію військовослужбовців у воєнний стан заборонено, продовжував вести себе агресивно, став плювати у військовослужбовця та кричати, що у розв’язанні війни винна влада України. В подальшому, 25 серпня 2023 року, в період часу з 09 години по 10 год 30 хв та 26 серпня 2023, в ранковий час доби, він же, перебуваючи у центральній частині міста Полтава по вул. Соборності, при спілкуванні з працівниками ОМТЦК ТСП, які були одягнені у формений військовий одяг Збройних сил України та виконували свої посадові обов`язки із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф, діючи умисно, почав словесно ображати їх честь та гідність словесно. Обвинувачений також на своїй сторінці, де понад 10 тис. підписників, поширив шістдесят сім публікацій, серед яких містяться образливі висловлювання на адресу працівників ТЦК та СП, які виконували свої службові обов`язки.		Застосувати щодо особи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку тримання під вартою, передбаченого ч. 1 ст. 197 КПК України, строком на 60 днів, який обчислювати з 22 год 15 хв 29 серпня 2023 року.	Тримання під вартою
6.	04.04.2022 р. № 204/1944/22	Посилання на ухвалу	В обґрунтування клопотання зазначає, що Слідчим відділом УСБУ у Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 27.03.2022 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України та за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 435-1 КК України…. В ході досудового розслідування встановлено, що 26.03.2022, рухаючись на власному автомобілі автодорогою Н23 сполученням Кропивницький-Кривий Ріг, громадянин України ОСОБА_4 був зупинений на блок-посту інспектором батальйону полку патрульної поліції та сержантом поліції, які, відповідно до ст. 34 та 35 ЗУ «Про Національну поліцію» здійснили огляд автомобіля, також під час огляду співробітниками поліції автомобіля під керуванням ОСОБА_4 , поряд даного транспортного засобу знаходились два військовослужбовця 101 батальйона територіальної оборони. Після проведення огляду ОСОБА_4 покинув зазначений блок-пост на своєму авто. Після цього, рухаючись на вищевказаному автомобілі містом Кривий Ріг Дніпропетровської області, перебуваючи за кермом автомобілю, з використанням власної сторінки у соціальній мережі Інтернету «Інстаграм» громадянин України ОСОБА_4, діючи умисно, шляхом звернення до невизначеного кола осіб, задля їх підбурення до вчинення певних дій та формування у них негативного відношення до військовослужбовців Збройних Сил України, Збройних Сил України та інших військових формувань України у період дії воєнного стану, записав та поширив відеозапис, який містить образу честі і гідності військовослужбовців Збройних Сил України, які здійснюють заходи із забезпечення національної безпеки і оборони. Дії ОСОБА_4 , які виразились в перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період (період дії воєнного стану), кваліфікуються за ч. 1 ст. 114-1 КК України…. Підозрюваному ОСОБА_4 інкримінується злочин, покарання за яке передбачено на строк до восьми років позбавлення волі, а тому, усвідомлюючи тяжкість та реальність покарання, в разі застосування запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, є підстави вважати, що ОСОБА_4 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а саме видалити свій акаунт в соціальній мережі «Інстаграм».		Клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України задовольнити. Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у межах строку досудового розслідування до 1 червня 2022 року, без визначення застави.	Тримання під вартою
7.	30.09.2022 р. №591/3403/22	Посилання на ухвалу	З матеріалів поданої адвокатом ОСОБА_9 скарги вбачається, що остання звернувся до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність службових осіб Сумської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, яка полягала у невнесенні відомостей до ЄРДР за заявою адвоката від 29 липня 2022 року, який, також діяв в інтересах військовослужбовців в/ч , про вчинення відносно них командиром вказаної військової частини злочинів, передбачених ст. ст. 114-1, 358, 426-1, 435-1 КК України.	…слідчим суддею не було враховано, що ч. ст. 214 КПК України містить імперативний припис, згідно з яким слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. З врахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що не внесення даних за заявою адвоката даних про вчинення кримінальних правопорушень до ЄРДР, свідчить про бездіяльність службових осіб Сумської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, уповноважених на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, і обставин, за яких можливо було б дійти висновку про необґрунтованість поданої скарги, під час апеляційного розгляду не встановлено…	Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 17 серпня 2022 року, якою відмовлено у задоволенні скарги адвоката, в інтересах кількох осіб згідно договору, на бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення скасувати, у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону.	Зобов’язання АС внесення відомостей до ЄРДР щодо командування ВЧ
8.	08.08.2023 р. № 204/11564/23	Посилання на ухвалу	Підставою для досудового розслідування за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 435-1 КК України стало повідомлення оперативного підрозділу про те, що ОСОБА_5, в період з 04 по 05 серпня 2022 року, використовуючи мобільний додаток для обміну повідомленнями «Telegram», образив честь і гідність та погрожував насильством громадянці ОСОБА_6 , яка є донькою військовослужбовця ЗСУ, а також погрожували насильством її матері та вбивством батька. Так, згідно відомостей, наданих оперативним підрозділом, громадянин України у протиправній діяльності використовує наступний номер мобільного зв`язку: НОМЕР_1, з якого було організовано незаконну діяльність, яка полягає образі честі і гідності, погрозі вбивством військовослужбовця, який здійснює заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його членів сім`ї. За наявною інформацією, ОСОБА_5 використовуючи анонімні акаунти в меседжері «Telegram» 04.08.2022 о 22:43 з одного з акаунтів здійснював повідомлення образливого характеру стосовно ОСОБА_6 . В подальшому 05.08.2022 о 15:51 з іншого аканту, здійснено прямі погрози вбивства стосовно батька ОСОБА_6 – ОСОБА_7 (у зв`язку з його участю в бойових діях проти окупаційних військ рф) та погрози насильством її матері ОСОБА_8 .		Клопотання слідчого слідчого відділу УСБУ в Дніпропетровській області про продовження строку досудового розслідування за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 435-1 КК України – задовольнити.	Продовження строку досудового розслідування

Нагадуємо, що відповідно до рішення Верховного Суду від 1 грудня 2022 року у справі № 580/2869/22 під час воєнного стану допомога повинна була виплачуватися в розмірі, визначеному урядом, адже під час воєнного стану соціальний захист може обмежуватися.

Однак, 13 червня 2023 р. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 560/8064/22 відмовив у задоволенні касаційної скарги ПФУ та відступив від правового висновку Верховного Суду у справі № 580/2869/22 в частині розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни.

Отже, розберемо детальніше цю справу.

Обставини справи:

У 2022 р. особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни виплачено одноразову щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2022 р. у розмірі 3906,00 грн, визначеному Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2022 р. № 540. Не погоджуючись із її розміром, особа звернулася до суду з позовом до ГУ ПФУ про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії.

Обгрунтування позивача

Позивач, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 р. № 3-р/2020, зазначав, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті у 2022 р. щорічної разової грошової допомоги у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком порушує його право на отримання її у розмірі, визначеному ст. 13 Закону № 3551-XII.

Рішення першої та другої інстанції

Адміністративний суд рішенням, залишеним без змін апеляційним адміністративним судом, задовольнив позовні вимоги, вказавши, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов КМУ, на які посилається відповідач у відповіді на звернення позивача, не можуть змінювати приписів законів України і не позбавляють позивача права на отримання щорічної разового грошової допомоги до 5 травня за 2022 р. у розмірі, визначеному Законом “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Рішення Верховного Суду

Судова палата вказала, що висновки, викладені в вищезазначеній постанові щодо, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні. Судова палата дійшла висновку, що, оскільки на час виплати позивачу у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли положення статті 13 закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і порядку №540, які по-різному визначають розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, з огляду на положення частини 3 статті 7 КАС України, якою визначаються загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2022 році слід застосовувати не порядок №540, а закон “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, який має вищу юридичну силу та є спеціальним законом у цій сфері відносин.

Висновок

Отже, цьогорічним рішенням Верховний Суд зазначив, що одноразова грошова допомога до 5 травня за 2022 рік повинна виплачуватися відповідно до розмірів мінімальних пенсій за віком, навіть в умовах воєнного стану.

Нагадуємо, 15 квітня набрав чинності закон, що замінює “виплату до 5 травня” на виплату до Дня Незалежності. Остання так само надаватиметься учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, учасникам війни, членам сімей загиблих та особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, жертвам нацистських переслідувань.

Підтримати