На нашу гарячу лінію часто звертаються військовослужбовці, які перебувають на лікуванні понад 12 місяців. Вони цікавляться, чи зберігається за ними виплата додаткової винагороди за цей період.
Такі звернення закономірні, адже багато захисників після тяжких поранень або контузій проходять тривале лікування та реабілітацію, зокрема й за кордоном.
Юристка військового напряму Ірина Нижник розʼяснила, як регулює це питання законодавство.
Хто має право на додаткову винагороду під час лікування?
Додаткова винагорода передбачена для військових, які перебувають:
на стаціонарному лікуванні (отримують медичну чи реабілітаційну допомогу в стаціонарі у закладах охорони здоров’я, у тому числі закордонних, включно з часом переміщення між лікарнями);
у відпустці для лікування після поранення, контузії, травми або каліцтва, у зв’язку з отриманням тяжкого поранення під час виконання бойових завдань (за висновком ВЛК).
Які обмеження встановлює закон?
Загальний час безперервного перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці для лікування із збереженням грошового забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль.
Після закінчення 12-місячного строку лікування (відпустки) військовослужбовець підлягає обов’язковому огляду військово-лікарською комісією (ВЛК) для визначення придатності до подальшої служби.
“Це складна ситуація для військових, адже, якщо лікування триває довше, військовослужбовець втрачає можливість отримання виплати додаткової винагороди. До того ж, якщо після 12 місяців лікування ВЛК визнає військового непридатним, його звільняють зі служби. Після цього військовий буде вимушений продовжувати лікування / реабілітацію за власні кошти”, — зазначає юристка ГО «Юридична сотня» Ірина Нижник.
На офіційний запит юристів ГО «Юридична сотня» Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України пояснив, що законодавство не передбачає продовження виплат грошового забезпечення після спливу 12 місяців лікування, оскільки відсутня правова підстава.
Також Департамент соціального забезпечення Міноборони зазначає, що посадові особи військової частини або закладу охорони здоров’я повинні забезпечити направлення військовослужбовця на огляд ВЛК, аби визначити придатність до подальшого проходження служби.
Після повернення військовослужбовця з лікування за кордоном він підлягає обов’язковому огляду ВЛК для визначення придатності до військової служби або потреби у подальшому лікуванні. Організацію такого огляду забезпечують посадові особи військової частини або закладу охорони здоров’я за місцем лікування.
Тобто після завершення 12 місяців лікування чи відпустки для лікування — виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн. припиняють.
Натомість військовий має пройти ВЛК, яке визначить потребу в подальшому лікуванні або у звільненні зі служби.
Якщо у вас виникли запитання, що стосуються додаткової винагороди або інших виплат — звертайтеся на гарячу лінію ГО “Юридична сотня” 0 800 308 100 або пишіть у соціальних мережах Instagram/Facebook. Юристи профільного напряму нададуть безкоштовну юридичну консультацію.
Військові та їхні сім’ї щодня стикаються з проблемами: затримки виплат, складні процедури звільнення. А також труднощі з отриманням підтримки для родин, чиї близькі зникли безвісти. Ці та інші питання обговорювали юристи, військові, ветерани, волонтери, представники громадськості на Форумі військового права, який відбувся 10 вересня 2025 року в Києві.
Серед учасників заходу була й наша юристка Юлія Засоба, яка долучилася до обговорень важливих правових питань військових і їхніх родин.
Основні теми форуму
Проблеми та перспективи відновлення військових судів, розширення повноважень Військової служби правопорядку, а також потреба у формуванні окремої вертикалі правосуддя для військових.
Порядок дій для членів сімей під час пошуку, проблеми координації та потреба в ефективніших механізмах державної допомоги.
Питання повернення військових у цивільне життя: учасники наголосили, що держава наразі приділяє цьому недостатньо уваги, але вже створено робочі групи у Верховній Раді для розроблення рішень.
Представниця Нотаріальної палати України розповіла про особливості складання заповітів, доручень та особистих розпоряджень військових.
Окреслено проблеми надмірного навантаження на юристів військових частин, законодавчі прогалини та відсутність єдиного підходу військових частин до встановлених законом процедур.
Під час панелей також порушувались теми, що стосуються виплат та соціальних гарантій військових. Саме ці питання найчастіше звучать і на гарячій лінії “Юридичної сотні”.
“Для нас участь у таких форумах — це можливість не лише донести проблеми, з якими стикаються військові та їхні родини, але й спільно з іншими фахівцями шукати рішення на рівні держави”, — зазначила юристка Юлія Засоба.
Нагадуємо: у нас працює гаряча лінія, де військові та члени їхніх сімей можуть отримати безкоштовну юридичну консультацію у сфері військового права за номером: 0 800 308 100.
Проєкт юридичних консультацій реалізується в межах Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.
Законодавство передбачає для звільнених з полону військовослужбовців низку прав — від відпустки та медичної допомоги до можливості звільнення зі служби
Наш юрист Михайло Хорошавін зазначає: “Знання своїх прав дає військовим, які звільнені з полону можливість ефективно використовувати законні гарантії, відстоювати свої інтереси та бути впевненими, що їхні права та свободи є пріоритетом.”
Військові, які повернулися з полону, зберігають свій статус військовослужбовця та пов’язані з ним права.
Також закон гарантує їм особливий правовий статус звільненого з полону, що передбачає:
презумпцію невинуватості щодо самого факту перебування в полоні;
право на обов’язкове комплексне медичне та психологічне відновлення;
можливість продовження військової служби або звільнення з неї.
Медична та психологічна допомога
Одразу після звільнення військовослужбовець проходить повне медичне обстеження.
Допомога надається у відомчих медичних закладах або в спеціалізованих центрах реабілітації та реінтеграції.
Строки лікування та підтримки визначаються індивідуально.
Після виписки лікарі надають рекомендації щодо подальшого амбулаторного лікування, реабілітації та отримання соціальних послуг.
Відпустка
Звільнені з полону військові мають право на додаткову відпустку для відновлення тривалістю 90 календарних днів. На цей період за ними зберігається грошове забезпечення.
Право на звільнення зі служби
Якщо військовослужбовець не бажає продовжувати службу після повернення, він має право на звільнення. Це передбачено ст. 26 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”.
Підставою для звільнення з військової служби є факт звільнення з полону — як для мобілізованих та резервістів, так і для військових за контрактом (за умови, що вони не висловили бажання продовжувати службу).
Наші юристи надають консультації на гарячій лінії, допомагають з оформленням документів, супроводжують юридичні процеси та сприяють посиленню правового захисту учасників оборони. Телефонуйте за номером: 0 800 308 100.
З 3 серпня 2025 року військові, які звільняються зі служби під час воєнного стану, зможуть отримати компенсацію не тільки за щорічні, а й за деякі інші невикористані відпустки.
Ідеться про Закон України від 04.06.2025 № 4470-ІХ, який вносить зміни до статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Які відпустки компенсують?
1. Щорічна основна і додаткова відпустка – за особливі умови служби
Це відпустка передбачена для військовослужбовців, чия служба пов’язана із:
підвищеним нервово-емоційним чи інтелектуальним навантаженням;
виконанням обов’язків у складних природних, географічних або кліматичних умовах;
умовами підвищеного ризику для життя та здоров’я.
Тривалість такої відпустки — до 15 календарних днів.
Сума компенсації залежить від розміру грошового забезпечення на момент звільнення та кількості днів, за які така відпустка не була використана.
Важливо!
Гроші виплачуватимуть за всі дні відпусток, які військовий не використав за весь час служби — навіть під час особливого періоду.
Виплата здійснюється у рік звільнення зі служби.
Якщо у вас виникли юридичні запитання щодо проходження військової служби, звертайтеся до нас на гарячу лінію за номером: 0 800 308 100.
Рішення Верховного Cуду: встановлення факту проживання однією сім’єю із загиблим військовослужбовцем розглядається в порядку цивільного судочинства
Тривалий час серед юристів тривала суперечка: до якого суду звертатись із заявою про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю із загиблим військовослужбовцем? Важлива чітка відповідь на це питання не лише для юристів та правників: потрібна вона, найперше, для тих, хто проживали із загиблими військовослужбовцями без реєстрації шлюбу, вели з ними спільне господарство, перебували на утриманні. Варто враховувати, шо судовий розгляд будь-якої справи під час воєнного стану, на жаль, досить довготривалий. А від встановлення такого юридичного факту залежить право на одноразову грошову допомогу, статус члена сім’ї загиблого, пенсію в разі втрати годувальника, оформлення спадщини та пільг.
Врешті-решт, Велика Палата Верховного Суду поставила крапку в цій суперечці. 18 січня 2024 року вона ухвалила рішення про те, що юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Тобто, якщо шлюб не зареєстрований, то, щоб оформити одноразову грошову допомогу, статус члена сім’ї загиблого, пенсію в разі втрати годувальника, спадщину тощо, спочатку потрібно отримати рішення суду цивільної юрисдикції про встановлення факту проживання однією сім’єю.
При цьому Верховний Суд наголосив на неефективності різної юрисдикції судів у справах про встановлення юридичного факту (цивільна) та публічно-правових спорів із суб’єктами владних повноважень (адміністративна). Це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника та призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з розглядом одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
У справі, яка розглядалася, позивачка звернулася до Міністерства оборони із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги, як член сім’ї померлого військовослужбовця, смерть якого настала внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби. Свою заяву вона мотивувала тим, що проживала із військовослужбовцем без зареєстрованого шлюбу та наполягала на достатності доказів, які таку обставину підтверджують.
Однак МОУ відмовило у виплаті грошової допомоги, пославшись на відсутність судового рішення про встановлення факту спільного проживання без реєстрації шлюбу з померлим військовослужбовцем, ведення спільного господарства та наявність між ними взаємних прав та обов`язків. Відмову позивачка оскаржила в порядку адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Відмова мотивована тим, що позивачка не підтвердила факту спільного проживання з померлим однією сім`єю, зокрема, ведення спільного побуту та наявності взаємних прав та обов`язків або її перебування на утриманні, а тому суд дійшов висновку, що вона не має права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги.
Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та позов задовольнив, зобов’язавши Міністерство оборони призначити та виплатити позивачці одноразову грошову допомогу. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позивачка довела факт спільного проживання з померлим, оскільки надано достатньо доказів їх спільного проживання у незареєстрованому шлюбі, а тому вона має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги.
Переглядаючи рішення попередніх інстанцій Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що комісія Міноборони, відмовляючи позивачці у призначенні ОГД, діяла в межах повноважень та відповідно до вимог закону.
Разом із тим, під час розгляду цієї справи належало вирішити питання, чи можливо встановити факт проживання однією сім’єю без шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги в межах розгляду справи в порядку адміністративного судочинства, та з урахуванням встановлення наявності або відсутності цього факту надати оцінку рішенню суб`єкта владних повноважень, яке прийняте до встановлення судом такого факту.
Велика Палата ВС наголосила, що є два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню в позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Разом із тим, справи про встановлення юридичних фактів у судовому порядку вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Зокрема, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу.
При цьому не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій.
За результатом розгляду справи Велика Палата ВС скасувала постанову апеляційного суду про задоволення позову та залишила в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові, змінивши його мотивувальну частину.
Джерело: Постанова ВП ВС від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21.