Повна назва проєкту. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення повноважень суб’єктів забезпечення цивільного захисту та імплементації норм міжнародного гуманітарного права у сфері цивільного захисту
Ініціатори: Бондаренко Олег Володимирович, Задорожний Андрій Вікторович, Мандзій Сергій Володимирович, Криворучкіна Олена Володимирівна, Матусевич Олександр Борисович та ін.
Мета проєкту: удосконалення механізмів захисту цивільного населення і територій під час військової агресії з дотриманням норм міжнародного гуманітарного права.
Основний зміст
Проєкт уносить доповнення до деяких положень законів з уточненням, що в Україні повинні виконуватися норми міжнародного гуманітарного права. Також, відповідно до проєкту, до ліквідації наслідків воєнних дій можуть залучатися військові формування, правоохоронні органи спеціального призначення та добровольці.
Крім того, законопроєкт визначає суб’єкти, які повинні забезпечувати цивільний захист: центральні органи виконавчої влади, інші державні органи, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання, громадські об’єднання та громадяни України.
Проєкт уточнює функції у сфері цивільного захисту деяких з таких суб’єктів, наприклад:
Уряд:
створює безпечні зони для захисту цивільних;
вживає заходів щодо евакуації та розшуку зниклих безвісті, загиблих, поранених;
під час воєнного стану визначає порядок ідентифікації загиблих та здійснення їхнього поховання;
установлює порядок маркування будівель та споруд, транспортних засобів розпізнавальними знаками, а також видання деяким особам відповідних посвідчень, передбачених Женевською конвенцією.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад:
готують, затверджують, організовують виконання місцевих програм;
забезпечують діяльність комунальної аварійно-рятувальної служби, пожежно-рятувальних підрозділів і т.д.;
організовують і забезпечують навчання;
утворюють місцеві комісії з питань надзвичайних ситуацій для координації діяльності, спеціальні комісії з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
утворюють органи з евакуації, планують, готують та проводять у разі необхідності евакуації населення, культурних і матеріальних цінностей;
утворюють комісії з визначення розміру шкоди, забезпечують надання довідок про визнання особи постраждалою;
забезпечують оповіщення та інформування населення про надзвичайні ситуації;
забезпечують укриття населення в захисних спорудах цивільного захисту;
вживають заходів для забезпечення сталого функціонування суб’єктів господарювання;
підтримують у готовності засоби індивідуального захисту від хімічного забруднення ТОЩО.
Недоліки:
декларативні доповнення проєкту до інших законів щодо виконання норм міжнародного гуманітарного права не мають практичної цінності, оскільки ст. 9 Конституції України вже визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана ВР України, є частиною національного законодавства;
віднесення громадян України та громадського сектору до переліку суб’єктів забезпечення цивільного захисту є нелогічним, оскільки цивільний захист — це насамперед функція держави щодо захисту населення;
з початку та до закінчення воєнного конфлікту на КМУ покладається обов’язок розшуку зниклих безвісті, загиблих та поранених, хоча такі дії не повинні припинятися закінченням воєнного конфлікту;
проєкт покладає на місцеві ради обов’язок затверджувати програми у сфері цивільного захисту, хоча відповідно до ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні” вони можуть затверджувати програми лише соціально-економічного та культурного розвитку та цільові програми з інших питань місцевого самоврядування;
відповідно до проєкту, органи місцевого самоврядування можуть утворювати комісії щодо надзвичайних ситуацій, проте ні кодекс, ні проєкт не визначають характер їхніх повноважень, форми і методи діяльності тощо;
проєкт наділяє органи місцевого самоврядування деякими повноваженнями, які вже покладені на місцеві державні адміністрації, наприклад організація евакуації та проведення навчання;
Техніко-юридичні зауваження:
доречніше вживати термін “збройний конфлікт”, як це зроблено в чинній редакції кодексу, замість “воєнний конфлікт”;
використовуються оціночні поняття, як-от: “забезпечення сталого функціонування”, “забезпечення життєдіяльності постраждалих”.
